Останні роки свідчать про відродження концепції «стримування» в американських зовнішньополітичних колах. Вчені пропонують стратегію «нового стримування», спрямовану проти Росії та Китаю. Ця ідея, заснована на зразку стратегії часів холодної війни, передбачає створення оборонного бар’єру навколо цих країн, використовуючи економічні та військові заходи для обмеження їхнього впливу.
Проте такий підхід, на думку експертів, може призвести не лише до невдачі, але й до загострення глобальної напруги. Сучасна ситуація, зокрема війна між Росією та Україною, показує, наскільки небезпечною може бути недооцінка готовності Росії захищати свої інтереси.
Початкова стратегія стримування, розроблена Джорджем Кеннаном, була адаптована до унікального геополітичного контексту холодної війни. Вона спрямовувалася на обмеження радянської експансії за допомогою військового та економічного тиску, уникаючи відкритого конфлікту.
Проте прихильники «нового стримування» не завжди розуміють сутність оригінальної доктрини. Вони виступають за всеохоплюючу стратегію проти Росії та Китаю, не враховуючи особливостей цих країн та глобального контексту.
В економічному плані стратегія «нового стримування» спирається на ізоляцію як інструмент примусу, що може бути менш ефективним у сучасному світі. Росія та Китай інтегровані в глобальну економіку, тому стратегія економічної ізоляції може бути шкідливою для всіх сторін.
Різні види санкцій ризикують не досягти бажаного ефекту, а навіть зблизити ці країни, сприяючи розвитку альтернативних економічних мереж, що може ускладнити ситуацію для США.