Вера мыла посуду, а Игорь лениво смотрел телевизор, как вдруг раздался звонок в дверь. — Ты кого-то ждешь? — спросила Вера, глядя на мужа. — Нет… — Игорь нахмурился и пошел открывать. Оля, сестра мужчины, стояла на пороге. — Я приехала! — радостно воскликнула она, тут же бросившись обнимать Веру. — Как я рада тебя видеть! Ну, спасибо! Без тебя ничего бы не было! — Оля, За что вы благодарны? Вера не поняла. «А ты смотри в окно!» И вы все поймете! Невестка радостно продолжила. Вера подошла к окну, посмотрела вниз и застыла на картине, которую увидела
Вера кружила по кухне, стараясь побыстрее налить чай. Женщина доставала заварку, а на столе уже лежал торт.
«Игорь, дай мне чашки», — попросила она мужа.
— Подожди, — ответил Игорь, протягивая ей сначала одну, потом другую.
Он помогал ей, медленно, но ловко подставляя тарелки и кладя ложки на краю.
В этот момент в дверях появилась Оля.
— Послушай, я возьму брата на секунду? — спросила она, глядя на кухню с нерешительной улыбкой.
Вера на мгновение взглянула на нее.
— Конечно, — кивнула она, не слишком углубляясь в разговор.
— Мы можем подняться по лестнице? — уточнила Оля, глядя на Игоря.
«Без проблем», — ответил он, ставя последнюю чашку на поднос. — Вера, ты справишься?
— Да, да, иди уже, — она махнула рукой, даже не глядя.
Оля и Игорь быстро обулись и пошли на лестничную площадку.
Там было прохладно, и Оля съежилась, спрятав руки в карман куртки. Несколько секунд она молчала, глядя вниз, как бы пытаясь подобрать нужные слова.
–Колодец? — спросил Игорь. — Что ты хотел сказать?
Оля глубоко вздохнула и прочистила горло.
– Помните, я говорил, что хочу взять машину в кредит?
— Конечно, — кивнул Игорь.
«Они меня не одобряли…
Он молчал, не сразу осознавая смысл ее слов.
— Как же так?
— Ну, вот так… — Она пожала плечами. – Говорили, что это небольшой доход.
— Блин, Оля, мне жаль это слышать… Правда… — искренне сказал Игорь и обнял сестру, похлопав ее по спине.
Оля вздохнула, но тут же отстранилась.
— А Вадим не может за собой позаботиться? — спросил Игорь.
Она покачала головой.
«Он не хочет брать кредит… И вообще, если честно, он от меня ничего не хочет.
Игорь нахмурился, но промолчал. Он знал, что у Оли и ее мужа Вадима не все гладко, но не хотел совать свой нос в их семейные разборки.
— Понятно, — сказал он.
Оля посмотрела на него с надеждой.
«Игорь… Может быть, вы сможете мне помочь?
Игорь немного удивился.
–Колодец… Я постараюсь в меру своих сил! Тот ответил бодро, хотя внутри уже начал прикидывать, как это отразится на его собственном бюджете.
В этот момент дверь открылась, и Вера выглянула на лестницу.
–Приходить! Чай охлаждает!
Оля и Игорь переглянулись.
«Хорошо, — сказал он, — пойдем».
***
Игорь сидел за рабочим компьютером, просматривая какие-то документы, когда зазвонил телефон. Он взглянул на экран: Оля.
«Ух ты, я давно не звонил…» — мелькнула мысль.
— Здравствуй, брат, — голос сестры был напряженным.
– Здравствуйте, Оля. Что-то случилось?
–Да… Мне срочно нужны деньги. Я нашел машину!
Игорь нахмурился, мгновенно насторожившись.
–Сколько?
«Четыреста тысяч… Очень срочно!
Он замер.
— Четыреста? Оля, это большая сумма.
«Я знаю, я знаю… Но я должен! Честно говоря, я выложусь по полной! В ее голосе звучало волнение.
— Оля… — Он попытался подобрать слова. – У меня нет такой суммы наличными.
— Ну, тогда сними его! Ну, пожалуйста! Вы обещали помочь… Брат! Очень нужно!
Игорь провел рукой по лицу, чувствуя, как по спине пробегает неприятный холодок. Он помнил их разговор двухнедельной давности, но тогда не думал, что сестра действительно обратится к нему за такой большой суммой.
«Оля, эти деньги не только мои», — пояснил он. «Они находятся на совместном счете с Верой.
— Ну и что? Поговорите с ней! Вы знаете, я верну его! — чуть не воскликнула Оля.
Игорь поджал губы.
«Я буду говорить, но ничего не обещаю.
***
Вечером, когда Вера накрывала стол к ужину, Игорь сел напротив нее. Он знал, что этот разговор будет непростым.
— Вера, помнишь, я тебе говорил, что Оле не дали кредит?
Вера кивнула, доставая из духовки противень с запеченными овощами.
«Она позвонила сегодня. Он просит взаймы в четыреста тысяч. Очень срочно.
Вера поставила противень на стол и заморозила.
–Сколько?
–Четыреста. Он обещает вернуться.
Вера уперла руки в бока, в глазах у нее возникло недовольство.
–Нет.
«Вера…» — вздохнул он. «Это моя сестра. У нее действительно сложная ситуация.
«У нас есть лишние четыреста тысяч?» В ее голосе стало появляться раздражение.
— Нет, но… — Игорь замялся. «Она обещает вернуть его!»
–Обещания? Вера улыбнулась. — И как он не вернется? Затянется ли он на годы?
– Оля не такая…
— Ты уверен?
Игорь открыл рот, но отрезал себя. Он действительно не мог дать никаких гарантий.
— Вера, ну, хотя бы часть… — попробовал он еще раз.
–Нет! — резко сказала Вера. «А вы знаете, что снять деньги со счета без моего согласия нельзя!»
Игорь это прекрасно знал. Когда десять лет назад они с Верой открыли накопительный счет, то сразу поставили условие: снимать деньги можно только с согласия обоих. В то время им казалось, что это самое справедливое и честное соглашение по отношению друг к другу. Совместный бюджет, совместный счет, совместные решения. И теперь он понял, что у Веры есть своя правда и свои переживания. Но мужчина не мог оставить сестру в таком состоянии.
В воздухе повисла тяжелая тишина. Паре нечего было сказать друг другу.
***
Через некоторое время напряжение между Верой и Игорем спало. Мужчина больше не поднимал эту тему, а Вера даже не хотела знать, чем дело закончилось. Ее успокоил тот факт, что она сэкономила деньги своей семьи. Если бы это был вопрос здоровья или неотложных потребностей, она, конечно, согласилась бы. Но не по прихоти невестки!
Той день був цілком звичайним, ніщо не віщувало біди. Віра мила посуд, а Ігор ліниво дивився телевізор, коли раптом пролунав дзвінок у двері.
– Ти чекаєш на когось? – запитала Віра, кидаючи погляд на чоловіка.
– Ні… – Ігор спохмурнів і пішов відкривати.
На порозі стояла Оля – сяюча, схвильована з пляшкою ігристого в руках.
– Приїхала! – радісно вигукнула вона, відразу кинувшись обіймати Віру. – Як я рада вас бачити!
Віра розгублено відповіла на обійми, не розуміючи, з чого стільки захоплення. Ігор вийшов із кімнати, і Оля одразу повисла в нього на шиї.
– Ну, брате! Дякую! Без вас нічого не вийшло б!
Ігор заціпенів. Його буквально скувало хвилювання. Зараз все розкриється. Оля широко посміхнулася і, простягнувши ігристе, оголосила:
– Відзначимо покупку!
Віра спохмурніла.
– Що?
Оля розсміялася, явно у передчутті привітань.
– Машину, звичайно! Виглянь у вікно! Ось вона! Моя ластівка!
Віра підійшла до вікна і подивилася вниз. На стоянці, освітленій ліхтарями, стояла синя іномарка.
– Вітаю, Оля, – стримано сказала Віра, але погляд її одразу метнувся до Ігоря.
Він стояв блідий, схвильований. Чоловік розумів, що зараз буде сварка.
– Рідні мої! Без вас би не купила… – продовжувала Оля.
Віра застигла.
– Що?! – Голос її пролунав жорсткіше, ніж вона хотіла.
– Ну, ви дали грошей … І я змогла без кредиту купити!
У цей момент до Віри дійшло. Віра повільно обернулася до чоловіка. У її погляді було все: нерозуміння, лють, очікування пояснень.
– Дали грошей? – Промовила вона холодно.
Ігор розплющив очі.
Оля, не помічаючи розжареної атмосфери, продовжилаі.
– Ну що, давайте піднімемо келихи за мою нову машину!
Віра стиснула зуби. Вона розуміла, що поки Оля у квартирі, треба тримати себе в руках.
– Гаразд, – натягнуто посміхнулася Віра.
Вони випили по келих ігристого. Оля балакала безмовно, розповідала про машину, про те, як їй пощастило з покупкою. Нарешті, задоволена та вдячна, вона знову поцілувала їх і пішла, залишивши після себе запах парфумів та жахливу напругу.
Щойно за сестрою чоловіка зачинилися двері, Віра повільно поставила келих на стіл і обернулася до Ігоря.
– Ну? – її голос був крижаним.
Ігор проковтнув.
– Віро… Я можу все пояснити…
– Ну, давай, пояснюй, – схрестила руки Віра.
Він провів рукою по обличчю.
– Я взяв кредит…
– Що?! – вигукнула жінка.
– Щоб допомогти Олі… Я не хотів тебе втягувати… Я думав, що впораюсь сам…
– Ти взяв кредит?! – Віра стиснула губи. – Ти зробив те, що ми вирішили НЕ робити! Я просила тебе не брати на себе жодних фінансових зобов’язань! Боже мій!
– Але це моя сестра… Вона була у складній ситуації… – Ігор спробував говорити спокійно, але голос зрадливо здригнувся.
– Складній? – Віра розсміялася. – Дуже складна… Треба на машину… – передражнила вона. – Поверну, поверну, правда… Ага, звісно!
– Вона поверне!
– А якщо ні?
– Віро…
– А якщо ні?
Ігор зам’явся.
– Ти підставив не лише себе, а й мене. Бо коли ти не зможеш платити, хто, на твою думку, закриватиме цей кредит?
– Я зможу платити…
– Точно зможеш?! – Віра зробила крок до нього. – Ти взагалі думав, ЯК ти будеш це робити?!
Ігор мовчав. Віра важко зітхнула і відвернулася.
– Чесно? – сказала вона нарешті крижаним голосом. – Ти мене зрадив.
Ігор стиснув щелепи.
– Віро, це не так…
– Це саме так, – перебила вона. – І ти сам це знаєш.
Вона розвернулась і пішла до спальні, гримнувши дверима. Ігор залишився сам.
***
Наступного дня, коли Віра вже трохи охолола після вчорашнього, у двері знову подзвонили. Вона відкрила, очікуючи побачити кур’єра чи сусідку, але на порозі стояв Вадим – чоловік Олі.
– Ой, Вадиме… Привіт, – Віра дуже здивувалася, невже й він буде їм дякувати.
– Привіт, – коротко відповів він, явно почуваючи себе не у своїй тарілці. – Можна на кілька слів?
– Звичайно, проходь, – вона запросила чоловіка зовиці.
– Давай тут, – Вадим кивнув, залишаючись у коридорі.
Він мовчки дістав із кишені куртки конверт і простягнув його Вірі.
– Тут не все, але я один не можу разом всі борги дружини роздати.
Віра спохмурніла. Вона запитливо подивилася на чоловіка.
– Ти про що, Вадиме?
– Про те, що у мене були деякі гроші, – з розпачем пояснив він. – Просто я не хотів витрачати їх усі разом. Та й, якщо чесно, мені ця її машина взагалі не подобається. Непотрібна покупка. Але вона вперлася: хочу, хочу! Сказала, що якщо ми не купимо разом, то сама купить.
– І купила… – зітхнула Віра.
– Так, купила. Але в неї грошей було не так багато. Я думав, раз кредит їй не схвалили, вона охолоне.
– Не охолола?
Вадим пирхнув і махнув рукою.
– Пішла всіма родичами, – він почервонів при цих словах. – Позичила стільки, що мені тепер людям у вічі соромно дивитися.
Віра похитала головою.
– Ой, Вадиме…
Вона подивилася на конверт і після секунди роздумів м’яко, але впевнено відштовхнула його руку.
– Не треба. Ми не голодуємо… Краще віддай іншим, кому ці гроші потрібніші.
Вадим насупився.
– Чого це?
– Ці братик із сестрою кашу самі заварили, хай самі й розхльобують, – твердо сказала Віра. – Настав час дорослішати. Я б на твоєму місці теж свої гроші при собі потримала.
– Але…
– Ігор начебто обіцяв сам розібратися, – продовжила вона. – От і нехай, він дорослий хлопчик, повинен розуміти, що і як…
Вадим глянув на неї уважно.
– Ти впевнена? А у вас сімейний бюджет.
Віра кивнула. Він стиснув губи, сховав конверт назад і мовчки кивнув головою.
– Гаразд… Дякую.
***
Вірі не хотілося знову сваритися із чоловіком. Її злість вщухла, залишилася тільки холодна впевненість: він повинен сам впоратися з наслідками своїх рішень. Про приїзд Вадима вона вирішила йому не розповідати.
Ігор тим часом справді закрутився. Він узяв підробіток у вихідні, іноді брав халтури вечорами. Іноді приходив додому пізно, стомлений, але намагався не скаржитися. Віра спостерігала за цим мовчки. Вона не зловтішалася, але й не полегшувала йому завдання. Просто чекала.
Минуло півроку.
Якось увечері Ігор сів за стіл, поклав перед собою папери та посміхнувся.
– Все. Закрив.
Віра підвела на нього погляд.
– Кредит?
– Так, – він потер обличчя руками. – Все. Більше нічого не винен.
Вона кивнула головою.
– Молодець.
Ігор подивився на неї, чекаючи ще чогось – можливо, прощення, можливо, похвали.
Але Віра просто повернулася до своїх справ.
– Ти, мабуть, чекав більшої радості з мого боку? Але вибач. Що є… Сподіваюся, що ти урок засвоїв…
Ігор кивнув головою. Дружина мала рацію, звичайно. Але чоловікові хотілося від неї більшого розуміння та підтримки.